Психічна реабілітація (від лат. re – знову, habilis – зручний, пристосований) – система медико-психологічних, педагогічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психічних функцій, станів, особистісного та соціально-трудового статусу хворих та інвалідів, а також осіб, які перенесли захворювання, які отримали психічну травму внаслідок різкої зміни соціальних відносин, умов життя, тощо.
В основі психічної реабілітації лежить уявлення про хворобу як про руйнівний процес в організмі людини, що характеризується не лише поганим фізичним самопочуттям хворого, а й зміною його особистості, зрушеннями в емоційній сфері.
Повернення до здоров’я, з погляду такого підходу, передбачає усунення наслідків переживань, небажаних установок, невпевненості у своїх силах, тривоги щодо можливості погіршення стану та рецидиву хвороби, тощо.
Особлива увага в психічній реабілітації приділяється роботі, спрямованій на компенсацію втрачених професійних та соціально-адаптивних якостей. Здійснення психічної реабілітації потребує створення психологічних умов, що сприяють збереженню позитивного ефекту лікування (наприклад, організація дозвілля, спілкування, диспансеризація).
Розвиток теорії та практики психічної реабілітації безпосередньо пов’язане з вирішенням проблем психопрофілактики, психотерапії, клінічної психології. Практичні заняття проводяться на базі реабілітаційних центрів, клінік, лікарень.
